Революція, двадцять друге
Я і ти співали - „Так…“,
Владу тіпав переляк,
На Печерських пагорба́х
Господарив повний крах.
Бив залізний барабан,
В такт підспівував Майдан,
Помаранчеві стрічки
Позливалися в річки.
Надихали нас пісні,
Немов сонце навесні,
Український родовід
Плавив мерзлі душі-лід.
Ми стояли - я і ти,
Блокували нас мінти,
Люд ревів, мов буревій,
Закликав в останній бій.
Я і ти волали - „Так“!
Із колін вставав батрак,
Українець оживав,
Вічні пута шматував…
Непорушні, як стіна,
Юнь і срібна сивина,
Поріднились, як рідня:
Він, вона, і ти, і я.
Зійшла мрія, мов зоря,
Сонцесвіточем здаля.
В умах пестились думки,
Що свобода навіки…
Ми боролись, як могли,
Рабський страх перемогли…
Лиш повстанець задрімав,
Кат до рабства знов погнав…
Двадцять друге. Листопад.
Заборонено парад.
Вечір. Тягнеться народ
Через сотні загород.
Вже без „Так“ бурлить Майдан,
Владна дуля, мов наган,
Ми ж ідемо до мети -
Зборем волю - Я і Ти.
Хай живе батьківське „Так“!
Волелюбне, мов козак…
По свободу йдіть брати:
Він, Вона, і Я, і Ти.
22 дистопада 2010 року
