Справжнім мамам: покійним, живим і ненародженим
Пам'ять
В надії трепетно чекала
Сусідка сина по війні.
Солдат, що вижили, питала:
„Може стрічали?” - Й чула – „Ні…”.
В неділі вдягнена святково,
Як ще зоря не розцвіла,
Казала Богу святе слово,
Бігла хутчіш на край села.
Стоїть, як символ, доки смеркне,
Як на біду його нема.
В журбі жіноче серце терпне,
Що повертається сама…
У котрий раз листи читала,
Затерлись букви де-не-де…
Про сина Сталіну писала,
Сказав: не числиться ніде…
Ночами думи наповняли,
Аж голова гримить, гуде…
Може поранений в шпиталі
Лежить безногий, не дійде?
А може мучиться в полоні,
Або в Сибірських таборах?
Та знайдуться прості закони
І пожаліють на святах.
Чи може десь знайшов дівчину,
Завів діток в чужім краю?
Сплакне від радості в хустину,
Як в’явить синову сім'ю…
Дев’ятого борщу зварила,
Млинців для сина напекла,
Чистенько ліжко застелила,
Сумна спочити прилягла…
На покуть очі повернула -
Мовчать мальовані боги…
Уста всміхнулись… та й заснула…
Не стало мами і снаги…
В скорботний день майдан співає,
Біс веселиться на кістках…
В нащадків пам’яті немає,
Забули сивих мам в сльозах.
30 квітня 2013 року
